Постанова ВП ВС від 21.05.2020 року

Друк

Пошук

1039

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 11-619сап19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Князєва В. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.,

представника Вищої ради правосуддя - Склярук Ю. В.,

розглянула в судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19 «Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2018 року № 3168/1дп/15-18 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності»,

У С Т А Н О В И Л А :

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві (скарзі) вимог

1. У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, в якій просила скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19 «Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2018 року № 3168/1дп/15-18 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

2. На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_1 зазначила про наявність передбачених пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстав для скасування оспорюваного рішення, оскільки, на її переконання, ВРП не навела в цьому рішенні посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_1 та мотивів, з яких цей орган дійшов відповідних висновків.

3. Скаржниця наполягає на відсутності в її діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», під час розгляду справи № 757/64458/16-к. Зауважує, що статтею 307 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не визначено, яке судове рішення повинен ухвалити слідчий суддя у разі неприбуття на розгляд скарги скаржника, участь якого є обов`язковою, при цьому розгляд справи за його відсутності є порушенням статті 306 КПК, а у випадку залишення такої скарги без розгляду суди апеляційної інстанції, як правило, скасовують такі судові рішення з мотивів відсутності у статті 307 КПК вказівки на можливість їх прийняття. Підстав для відкладення розгляду скарги, на думку судді, не було, водночас заявник мав можливість повторно звернутись із заявою про вчинення кримінального правопорушення та у подальшому звернутися до слідчого судді у випадку порушення його прав.

4. Стосовно справи № 757/5777/15 ОСОБА_1 наголосила на тому, що в ухвалі від 08 червня 2015 року про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення вона виклала всі установлені обставини, надала юридичну оцінку аргументам сторін та наявним доказам, зазначила мотиви відхилення доводів Міністерства юстиції України, у свою чергу, ВРП і її дисциплінарний орган фактично надали оцінку законності цього судового рішення, перебравши на себе повноваження судів вищих інстанцій.

5. З приводу справи № 757/2771/16-к, у якій суддя ОСОБА_1 ухвалою від 25 січня 2016 року поновила в кримінальному провадженні № 32014220000000147 строки подання слідчим клопотання про арешт тимчасово вилученого майна під час проведення обшуку 15 січня 2016 року в нежитлових приміщеннях магазинів «ІНФОРМАЦІЯ_1»; наклала арешт на тимчасово вилучене під час цього обшуку майно відповідно до протоколу обшуку та додатків до нього, скаржниця вважає, що ВРП і її дисциплінарний орган також вдалися до аналізу змісту цього судового рішення, надавши критичну оцінку поновленню строків звернення сторони кримінального провадження із клопотанням про вжиття заходів забезпечення кримінального провадження. При цьому ОСОБА_1 визнала, що повинна була домогтися надання заперечень, зобов`язати слідчого надати відомості щодо власника майна або відомості про особу у якої це майно було вилучено, однак зауважила, що фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_4 використав право на апеляційне оскарження постановленої нею ухвали від 25 січня 2016 року, внаслідок чого це судове рішення було скасоване, тому немає підстав стверджувати про порушення процесуальних прав учасника судового процесу.

6. Крім цього, скаржниця вважає необґрунтованими висновки Першої Дисциплінарної палати ВРП про умисність допущених нею порушень у справах № 757/5777/15-ц та 757/2771/16-к. Вважає, що у справах № 757/64458/16-к та 757/5777/15-ц взагалі не допустила жодних порушень, а у справі № 757/2771/16-к - хоч з її сторони і мала місце недбалість, однак порушення прав ФОП ОСОБА_4 не зазнав, оскарживши ухвалене суддею ОСОБА_1 судове рішення до апеляційного суду.

7. ОСОБА_1 також звернула увагу на те, що 23 квітня 2018 року подала заяву про відставку. З 19 жовтня 2018 року була відсторонена від здійснення правосуддя та у зв`язку із цим позбавлена права на доплати. Таким чином, ВРП, приймаючи 04 червня 2019 року оспорюване рішення і застосовуючи до неї стягнення у виді подання про тимчасове, строком на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, не врахувала того, що суддя ОСОБА_1 на той час уже більше шести місяців була відсторонена від здійснення правосуддя та позбавлена отримання доплат, подала заяву про відставку, а отже, не мала наміру продовжувати здійснення правосуддя, що свідчить про необґрунтованість висновків ВРП щодо потреби проходження нею курсів підвищення кваліфікації. Незважаючи на те, що 11 червня 2019 року ВРП прийняла рішення про звільнення судді ОСОБА_1 у відставку, скаржниця стверджує, що спірне рішення все ж порушує її права.

Позиція ВРП

8. У відзиві на скаргу ВРП заперечує проти доводів судді ОСОБА_1 та просить залишити без змін оскаржуване рішення. Вважає наведені у скарзі мотиви щодо безпідставності притягнення її до дисциплінарної відповідальності та необґрунтованості й невмотивованості висновків ВРП такими, що не заслуговують на увагу. ВРП також наголошує, що підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», для скасування її рішення від 04 червня 2019 року немає.

9. У цілому, наведені у відзиві доводи відтворюють ті мотиви, якими обґрунтовано рішення ВРП.

Рух скарги

10. Ухвалою від 12 серпня 2019 року суддя Великої Палати Верховного Суду, визначений доповідачем у справі, залишив скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19 без руху, надавши скаржниці десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, зазначених у її мотивувальній частині.

11. Після усунення наведених в ухвалі недоліків Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 вересня 2019 року відкрила провадження за згаданою скаргою та витребувала від ВРП матеріали дисциплінарної справи, на підставі яких цей орган ухвалив оспорюване рішення.

12. Ухвалою від 05 лютого 2020 року суддя Великої Палати Верховного Суду призначив справу за цією скаргою до розгляду в судовому засіданні на 20 лютого 2020 року, про що було повідомлено учасників справи.

13. У судовому засіданні 20 лютого 2020 року скаржниця ОСОБА_1 скаргу підтримала та просила її задовольнити з наведених у ній мотивів. Представник ВРП у цьому ж засіданні підтримав аргументи, наведені у відзиві на скаргу ОСОБА_1 , просив відмовити у задоволенні цієї скарги, а спірне рішення залишити без змін. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши пояснення учасників справи, оголосила перерву в судовому засіданні.

14. У наступному судовому засіданні, яке відбулося 21 травня 2020 року в режимі відеоконференції, взяв участь представник ВРП, натомість скаржниця ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Обставини справи

15. 19 жовтня 2018 року Перша Дисциплінарна палата ВРП розглянула об`єднану дисциплінарну справу за скаргами ОСОБА_10, заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Янчука А. В. та ФОП ОСОБА_4 на дії судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1

16. Так, ОСОБА_10 скаржився на дії судді ОСОБА_1, яка, будучи слідчим суддею у справі № 757/64458/16, відмовила у задоволенні його скарги на бездіяльність органу досудового розслідування щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) інформації про кримінальне правопорушення лише з тієї підстави, що він не з`явився до суду. Зазначав про порушення строків розгляду питання і неналежне повідомлення про дату, час та місце судового засідання. На переконання скаржника, суддя ОСОБА_1 допустила незаконну відмову в доступі до правосуддя щодо розгляду по суті поданої ним скарги та допустила істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило йому як учаснику судового процесу реалізацію наданих процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

17. У скарзі заступника Міністра юстиції України Янчука А. В. йшлося про неналежну, на думку автора скарги, поведінку судді ОСОБА_1 під час розгляду у справі № 757/5777/15 клопотання ДжейКейІкс Ойл енд Гес ПіЕлСі, Полтава Гес Б. В. , СП «Полтавська газонафтова компанія» до держави України, яку представляє Міністерство юстиції України, про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення від 14 січня 2015 року, винесеного Надзвичайним арбітром Рудольфом Дольцером за Арбітражним Регламентом Торговельної палати міста Стокгольм. Автор скарги наполягав на тому, що постановлена суддею ухвала є невмотивованою з огляду на відсутність будь-якого обґрунтування підстав неврахування заперечень Міністерства юстиції України, а виконання іноземного арбітражного рішення порушуватиме публічний порядок України та загрожуватиме її інтересам і призведе до втрат державного бюджету у розмірі 597,25 млн грн. На думку цього скаржника, суддя ОСОБА_1 умисно неналежно поставилась до своїх обов`язків, порушила норми права та умисно постановила ухвалу в інтересах заявників.

18. ФОП ОСОБА_4 у своїй скарзі зазначав про те, що 25 січня 2016 року слідчий суддя ОСОБА_1 у справі № 757/2771/16-к постановила ухвалу про поновлення процесуального строку та наклала арешт на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 32014220000000147. Як зазначив скаржник, він був володільцем арештованого майна, однак не був та не є особою, якій пред`явлено підозру в кримінальному провадженні № 32014220000000147, та будь-якого відношення до підприємницької діяльності підозрюваної ОСОБА_9 у визначений органом досудового розслідування період не мав. Скаржник зазначив, що ОСОБА_9 володіла виключним правом на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», не є власником нежитлових приміщень, у яких він здійснює підприємницьку діяльність з використанням зазначеного знака для товарів і послуг на підставі ліцензійного договору. Це єдиний укладений між скаржником та ОСОБА_9 договір за весь час здійснення ним підприємницької діяльності. Стосовно допущених суддею ОСОБА_1 порушень ОСОБА_4 указав на те, що розгляд клопотання слідчого здійснювався без участі володільця тимчасово вилученого майна. Наслідком проведеного обшуку та застосованого відповідно до ухвали слідчого судді ОСОБА_1 від 25 січня 2016 року арешту майна стало вилучення всього належного скаржнику на праві власності товару на суму 13 548 942,00 грн (включно сезонних товарів), внаслідок чого без наявності правових підстав скаржник був обмежений у здійсненні підприємницької діяльності.

19. Перша Дисицплінарна палата ВРП, розглянувши об`єднану дисциплінарну справу, заслухавши суддю ОСОБА_1 та заявників, дійшла таких висновків.

20. Так, стосовно скарги ОСОБА_10 дисциплінарний орган ВРП констатував, що ухвала слідчого судді, постановлена у порядку, передбаченому частиною другою статті 307 КПК, має ґрунтуватися на фактичних даних та оцінці обставин, встановлених судом під час вирішення скарги по суті. КПК не визначає неявку скаржника як підставу для відмови у задоволенні скарги. Слідчий суддя ОСОБА_1 фактично не здійснила розгляд скарги ОСОБА_10 , а відмовила у її задоволенні з підстав, не визначених процесуальним законом, - у зв`язку із неявкою скаржника. Відмова у задоволенні скарги з не передбачених законом підстав становить порушення права на справедливий суд в аспекті доступу до суду, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Указані порушення, за висновком палати, суддя ОСОБА_1 допустила внаслідок недбалості, оскільки даних, які б свідчили про їх умисність, матеріали дисциплінарної справи не містять.

21. На переконання дисциплінарного органу ВРП, допущені суддею ОСОБА_1 порушення під час розгляду справи № 757/64458/16-к, слід кваліфікувати за підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме допущене внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків та внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

22. Оцінюючи дії судді ОСОБА_1 під час розгляду справи № 757/5777/15 (скарга заступника Міністра юстиції України Янчука А. В.), Перша Дисциплінарна палата ВРП також установила порушення вимог закону, які зводяться до того, що суддя ОСОБА_1 не вказала у своїй ухвалі мотивів відхилення аргументів Міністерства юстиції України та зазначила лише загальні фрази про критичне ставлення до них або відхилення їх без дослідження в аспекті фактів та права. Відхиляючи відповідні аргументи, суддя взяла до уваги лише доводи (додаткові пояснення) заявників, зазначивши про необхідність захисту їхніх інтересів. Водночас аргументи Міністерства юстиції України були суттєвими, а ненадання їм оцінки фактично дало можливість уникнути в судовому рішенні мотивації відхилення аргументів, що прямо вплинуло на суть постановленої ухвали.

23. За висновком дисциплінарного органу ВРП, у цьому випадку суддя діяла навмисно - з метою постановлення певного судового рішення, умисно не зазначила мотиви відхилення таких аргументів, інакше б це не надало змоги постановити ухвалу про задоволення клопотання.

24. Із цих підстав дії судді ОСОБА_1 було кваліфіковано за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (умисне незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору), які на час розгляду дисциплінарної справи передбачені підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (умисне незазначення в судовому рішенні мотивів відхилення аргументів сторони щодо суті спору).

25. Надаючи оцінку діям судді ОСОБА_1 під час розгляду справи № 757/2771/16-к, у контексті доводів, наведених у скарзі ФОП ОСОБА_4 , Перша Дисциплінарна палата ВРП звернула увагу на те, що, розглядаючи 25 січня 2016 року відповідне клопотання, слідчий суддя ОСОБА_1 не повідомила про такий розгляд власника тимчасово вилученого майна, хоч він є учасником процесу відповідно до статті 172 КПК, внаслідок чого його було позбавлено можливості взяти участь у судовому засіданні, надати пояснення, заперечення, додаткові докази тощо, тобто реалізувати надані процесуальним законом права. Крім того, слідчий суддя ОСОБА_1 залишила поза увагою, що протокол обшуку, доданий до клопотання, був неповним, оскільки не містив додатків, які пояснюють його зміст. У зв`язку з вилученням і арештом належного ФОП ОСОБА_4 майна вартістю понад 13,5 млн грн він не міг здійснювати, як у подальшому встановлено, правомірну господарську діяльність, розпоряджатися зазначеним майном у цілях цієї діяльності.

26. За цих обставин дії судді ОСОБА_1 кваліфіковано як дисциплінарний проступок згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків) та підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків).

27. Крім того, за висновком Першої Дисциплінарної палати ВРП, дії судді спричинили обмеження права власності скаржника та його можливості здійснювати правомірну підприємницьку діяльність, тобто становили порушення права, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і, на переконання дисциплінарного органу, їх слід кваліфікувати як дисциплінарний проступок згідно з пунктом 4 частини першої статті 92 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (умисне або у зв`язку з очевидною недбалістю допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод) та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

28. Підсумовуючи установлені під час розгляду об`єднаної дисциплінарної справи обставини, дисциплінарний орган ВРП дійшов висновку, що всі порушення у сукупності та з урахуванням їх характеру і наслідків свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги в розумінні пункту 1 частини другої статті 97 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (суддя вчинив дії, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя) (щодо дій судді під час розгляду справ, які були предметом розгляду дисциплінарного органу, до 29 вересня 2016 року), що відповідає поняттю істотного дисциплінарного проступку в розумінні частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII.

29. У зв`язку із цим рішенням від 19 жовтня 2018 року № 3168/1дп/15-18 Перша Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, застосувавши до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

30. Дисциплінарний орган ВРП урахував, що суддя ОСОБА_1 характеризується позитивно, до дисциплінарної відповідальності не притягувалася, однак за умов вчинення нею вказаних дисциплінарних проступків, які розцінено як дії, що порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, та враховуючи наслідки таких дій судді, ступінь її вини, дійшов висновку, що ці обставини не можуть виправдати пом`якшення виду стягнення, що підлягає застосуванню до судді.

31. Суддя ОСОБА_1 оскаржила це рішення до ВРП.

32. Рішенням від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19 ВРП змінила рішення її дисциплінарного органу, застосувавши до судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 інший вид дисциплінарної відповідальності - подання про тимчасове, на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

33. Так, у цілому ВРП погодилася з висновками її Першої Дисциплінарної палати стосовно порушень, вчинення яких суддею було встановлено у дисциплінарній справі.

34. Разом із цим ВРП констатувала, що матеріали дисциплінарного провадження не містять доказів умисності вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарних проступків під час розгляду нею справ № 757/5777/15-ц та 757/2771/16-к, тому не погодилася з висновком про те, що допущені суддею порушення слід кваліфікувати як істотний дисциплінарний проступок. Натомість кваліфікувала їх за підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

35. Із цих підстав та урахувавши характер допущених суддею ОСОБА_1 проступків, їхні наслідки, ступінь її вини, той факт, що раніше суддя до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, ВРП дійшла висновку, що пропорційним та достатнім у цьому випадку буде застосування до судді дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 109 зазначеного Закону.

36. Зазначене дисциплінарне стягнення до судді застосовано не було.

37. 11 червня 2019 року ВРП ухвалила рішення № 1599/0/15-19, яким звільнила суддю ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.

38. Із цієї підстави ухвалою від 23 липня 2019 року № 1930/0/15-19 ВРП залишила без розгляду подання її Першої Дисциплінарної палати про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення, передбаченого рішенням ВРП від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж перегляду рішення ВРП

39. Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

40. З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Вищу раду правосуддя», глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

41. Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

42. Статтею 52 зазначеного Закону передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

43. Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

44. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

45. Згідно з практикою ЄСПЛ «навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», пункт 123).

46. Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 КАС судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення, ухвалені за результатом розгляду скарг на рішення її дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

47. Так, предметом оскаржуваного рішення ВРП було рішення її Першої Дисциплінарної палати від 19 жовтня 2018 року № 3168/1дп/15-18 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

48. Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом України «Про Вищу раду правосуддя», рішення ВРП від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19, яким це рішення було змінено у частині виду застосованого до судді дисциплінарного стягнення.

49. Підстави для оскарження рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_1 , свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

50. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

51. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

52. Ураховуючи зазначені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 у межах наведених в її скарзі доводів, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Оцінка рішення ВРП та наведених у скарзі доводів

53. Надаючи оцінку висновкам ВРП і її дисциплінарного органу про порушення суддею ОСОБА_1 вимог законодавства під час розгляду нею скарги ОСОБА_10 у справі № 757/64458/16-к, а також доводам скаржниці стосовно хибності цих висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

54. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 04 січня 2017 року у справі № 757/64458/16-к слідчий суддя ОСОБА_1 відмовила у задоволенні скарги ОСОБА_10 на бездіяльність органу досудового розслідування щодо невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за поданою ним заявою.

55. Перевіряючи дії судді під час вирішення цього питання на предмет наявності складу дисциплінарного проступку, Перша Дисциплінарна палата ВРП дослідила три аспекти - дотримання строків розгляду скарги, належність повідомлення учасників процесу (зокрема скаржника) та дотримання вимог КПК у контексті реалізації слідчим суддею їх прав у передбачений цим законом спосіб.

56. Так, стосовно строків розгляду дисциплінарний орган ВРП, урахувавши з`ясовані ним обставини надмірного навантаження на суддю ОСОБА_1 та виконання нею обов`язків слідчого судді, зазначив, що це могло об`єктивно спричинити розгляд відповідної скарги із порушенням строків, визначених КПК, а тому дійшов висновку, що суддя не допустила безпідставного затягування або невжиття заходів щодо розгляду скарги протягом строку, встановленого законом.

57. Щодо належності повідомлення ОСОБА_10 про судове засідання шляхом направлення sms-повідомлення Перша Дисциплінарна палата ВРП, спираючись на положення статті 135 КПК, констатувала, що суддя ОСОБА_1 діяла у передбачений законом спосіб.

58. Однак розгляд слідчим суддею скарги ОСОБА_10 за його відсутності та відмова у задоволенні цієї скарги виключно з мотивів неприбуття скаржника у судове засідання без будь-якого дослідження наведених ним доводів по суті, без дослідження доказів, за висновком дисциплінарного органу ВРП свідчить про вчинення суддею дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме допущене внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків та внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

59. Свої висновки щодо форми вини дисциплінарний орган мотивував тим, що доказів, які б свідчили про їх умисність, матеріали дисциплінарної справи не містять.

60. ВРП у своєму рішенні, яке наразі переглядається, повною мірою погодилась із цими висновками.

61. Відповідно до частини третьої статті 306 КПК розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов`язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

62. Згідно з частинами першою та другою статті 307 КПК за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.

63. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

64. Аналіз змісту наведених норм кримінального процесуального закону дозволяє зробити висновок про те, що прийняття судового рішення по суті скарги - про її задоволення або відмову в її задоволенні, може бути наслідком лише розгляду її по суті, тобто за умови надання слідчим-суддею юридичної оцінки аргументам учасників процесу, поданим ними доказам та установленим обставинам. Неприбуття у судове засідання скаржника, участь якого є обов`язковою в силу вимог закону, не звільняє слідчого суддю від виконання цього обов`язку, якщо за результатом розгляду відповідної скарги він постановляє ухвалу по суті заявлених у скарзі вимог, а не ухвалу процесуального характеру. В іншому випадку це становитиме порушення права на справедливий суд в аспекті доступу до суду, що гарантовано статтею 6 Конвенції.

65. У цій справі встановлено, що постановлена слідчим суддею ОСОБА_1 за відсутності скаржника ухвала від 04 січня 2017 року про відмову в задоволенні його скарги не супроводжувалася дослідженням аргументів сторін, доказів та обставин справи, тобто стала наслідком формального її розгляду і власне відмова мотивована виключно фактом неприбуття ОСОБА_10 в судове засідання, тобто це судове рішення ухвалено з непередбачених законом підстав.

66. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП про те, що суддя ОСОБА_1 розглянула скаргу ОСОБА_10 на бездіяльність органу досудового розслідування з порушенням вимог КПК.

67. Посилання судді ОСОБА_1 на «невизначеність» у статті 307 КПК результатів розгляду скарги у разі неявки скаржника не заслуговують на увагу. Так, цим твердженням було надано оцінку ВРП і її Першою Дисциплінарною палатою, які обґрунтовано звернули увагу на те, що вказаною нормою (статтею 307 КПК) встановлено перелік ухвал слідчого судді за наслідками саме розгляду по суті скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора. Водночас за правилами частини шостої статті 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

68. Посилання скаржниці на те, що за нормами КПК заявник мав можливість повторно звернутись із заявою про вчинення кримінального правопорушення та у подальшому звернутися до слідчого судді у випадку порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки наявність такого права передбачена законом, а його реалізація залежить від волі заявника, тому ці обставини не можуть слугувати виправданням вчинених суддею порушень.

69. Надаючи оцінку висновкам ВРП і її Першої Дисциплінарної палати про допущені суддею ОСОБА_1 порушення під час розгляду справи № 757/5777/15, а також доводам скаржниці щодо їх необґрунтованості, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

70. У дисциплінарному провадженні встановлено, що 19 лютого 2015 року ДжейКейІкс Ойл енд Гес ПіЕлСі, Полтава Гес Б. В. , СП «Полтавська газонафтова компанія» звернулися до Печерського районного суду міста Києва із клопотанням до держави України, яку представляє Міністерство юстиції України, про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення.

71. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 08 червня 2015 року клопотання задоволено - надано дозвіл на примусове виконання рішення від 14 січня 2015 року, винесеного Надзвичайним арбітром Рудольфом Дольцером за Арбітражним Регламентом Торговельної палати міста Стокгольма, місце проведення арбітражу - Стокгольм, Швеція, за Арбітражним розглядом № ЕА/2015/002 за позовом ДжейКейІкс Ойл енд ГЕС ПіЕлСі (JKX OIL & GAS PLC), Полтава Гес Б. В. (POLTAVA GAS B.V) та СП «Полтавська газонафтова компанія» до держави України в особі Міністерства юстиції України, відповідно до якого: державі Україні наказується утриматися від накладення рентної плати за користування надрами для видобування природного газу компанією СП «Полтавська газонафтова компанія» за ставкою, вищою ніж 28 %, що була передбачена Податковим кодексом України до 31 липня 2014 року.

72. Дисциплінарний орган ВРП установив, що під час розгляду цього клопотання суддя ОСОБА_1 вчинила порушення, які на час вчинення підпадають під ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору), які на час розгляду дисциплінарної справи передбачені підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (умисне або внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів відхилення аргументів сторони щодо суті спору).

73. Свої висновки щодо незазначення суддею ОСОБА_1 в ухвалі від 08 червня 2015 року мотивів відхилення аргументів сторони щодо суті спору Перша Дисциплінарна палата ВРП мотивувала зокрема тим, що:

- під час розгляду справи № 757/5777/15 суддя ОСОБА_1 не надала оцінку запереченням Міністерства юстиції України про те, що постановлене рішення від 14 січня 2015 року, винесене Надзвичайним арбітром Рудольфом Дольцером за Арбітражним регламентом Торгової палати міста Стокгольма, суперечило приписам національного кодифікованого законодавчого акта України, оскільки змінювало ставку рентної плати за користування надрами для видобування природного газу в Україні, що відповідно до Конституції України може визначатися виключно її законами, до того ж ця зміна стосувалася лише однієї юридичної особи - СП «Полтавська газонафтова компанія», тобто мала ознаки дискримінаційної стосовно інших суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- суддя ОСОБА_1 , залишивши поза увагою відповідні мотиви Міністерства юстиції України, не обґрунтувала, з яких підстав зробила висновок, що рішення Надзвичайного арбітра, зокрема, не встановлює жодних інших правил, ніж ті, що діють на території України та стосуються виключно заявників;

- зазначивши, що державу Україну в особі Міністерства юстиції України було належним чином повідомлено про призначення Надзвичайного арбітра, суддя ОСОБА_1 не навела мотивів відхилення доводів цього Міністерства про те, що з 07 по 09 січня 2015 року з електронної адреси Надзвичайного арбітра Торгової палати міста Стокгольма Рудольфа Дольцера листи на офіційні електронні адреси Міністерства юстиції України не надходили;

- у своїх запереченнях Міністерство юстиції України стверджувало про те, що Надзвичайне арбітражне рішення винесено зі спору, що не передбачений чи не підпадає під умови арбітражної угоди, оскільки під час ратифікації Україною Договору до Енергетичної Хартії 06 лютого 1998 року Арбітражний регламент не містив положень про призначення надзвичайних арбітрів і винесення надзвичайних арбітражних рішень про застосування до відповідача запобіжних заходів. Суддя ОСОБА_1 відхилила ці доводи, пославшись на те, що вказане рішення винесено «у відповідності до положень Арбітражного регламенту, який був чинним на момент подання заяви про призначення надзвичайного арбітра», втім не обґрунтувала цього висновку із посиланням на норми національного чи міжнародного права, в тому числі висновку про те, яку саме редакцію Арбітражного регламенту судом застосовано та чому;

- визнавши, що нормами Договору до Енергетичної Хартії встановлений тримісячний строк можливості мирного врегулювання спору (статті 26, 27), суддя ОСОБА_1 не зазначила, чому підпункт b частини першої статті V Конвенції у цьому випадку не може застосовуватись, оскільки у рішенні суду відсутня оцінка обставин та фактів, які б пояснили невідповідність (мотив відхилення) заперечень Міністерства юстиції України про те, що арбітражний процес не відповідав угоді сторін.

74. Таким чином, дисциплінарний орган ВРП дійшов висновку, що суддя ОСОБА_1 не вказала у своїй ухвалі мотивів відхилення аргументів Міністерства юстиції України та зазначила лише загальні фрази про критичне ставлення до них або відхилення їх без дослідження в аспекті фактів та права. Відхиляючи відповідні аргументи, суддя взяла до уваги лише доводи (додаткові пояснення) заявників, зазначивши про необхідність захисту їхніх інтересів. Водночас аргументи Міністерства юстиції України були суттєвими, а ненадання йому оцінки фактично дало можливість уникнути в судовому рішенні мотивації відхилення аргументів, що прямо вплинуло на суть постановленої ухвали.

75. ВРП в оспорюваному рішенні погодилася з таким висновком, а також із наведеною у рішенні дисциплінарного органу ВРП кваліфікацією дій судді, однак з огляду на відсутність доказів наявності в них умислу, констатувала, що суддя допустила ці порушення внаслідок недбалості, а не умисно, як помилково вважав дисциплінарний орган.

76. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

77. Нью-Йоркською конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 липня 1958 року (далі - Нью-Йоркська конвенція), в якій Україна бере участь з 08 січня 1961 року, визначено, що держава, що її підписала, зобов`язана визнавати іноземні арбітражні рішення обов`язковими та виконувати їх.

78. Водночас у статті V цієї Конвенції наведено вичерпний, що не підлягає розширеному тлумаченню, перелік підстав, з яких компетентний суд може відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення.

79. Так, відповідно до підпункту b частини першої статті V Нью-Йоркської конвенції у приведенні до виконання арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд, або з інших причин не могла надати свої пояснення.

80. Згідно з підпунктом b частини другої статті V Нью-Йоркської конвенції у виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій запитується приведення до виконання, виявить, що виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.

81. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про міжнародне приватне право» норма права іноземної держави не застосовується тоді, коли її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України.

82. Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи та встановлюються система оподаткування, податки і збори.

83. За правилами пункту 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

84. Відповідно до статті 11 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» оподаткування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України здійснюється, зокрема, за такими принципами: Україна самостійно встановлює і скасовує податки і пільги для суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України; ставки податків є однаковими для всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та визначаються за товарною ознакою: для одного і того ж товару діє єдина ставка податку.

85. У контексті наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на тому, що закріплене у Конституції України правило про те, що виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори, обумовлено тим, що вони є фундаментальними елементами суверенітету держави.

86. Отже, вирішуючи питання про надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення від 14 січня 2015 року, суддя ОСОБА_1 , маючи значний досвід роботи на цій посаді, не могла не розуміти неприпустимості втручання рішенням іноземного комерційного арбітражу в питання, які стосуються системи оподаткування держави, зокрема ставок тих чи інших податків, оскільки їх вирішення перебуває у площині публічного порядку держави і є елементом її суверенітету.

87. Статтею 26 (2) Договору до Енергетичної Хартії та Заключного акта до неї, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Договору до Енергетичної Хартії та Протоколу до Енергетичної Хартії з питань енергетичної ефективності і суміжних екологічних аспектів», передбачено, якщо спори між Договірною Стороною та інвестором іншої Договірної Сторони щодо капіталовкладень останнього на території першої не можуть бути розв`язані відповідно до положень пункту (1) протягом трьох місяців від дати прохання будь-якої із сторін в спорі про мирне розв`язання, то спір, за вибором інвестора, що є стороною в спорі, може передаватися для розв`язання до визначених органів та осіб. Тобто цією статтею передбачено потребу дотримання тримісячного строку мирного врегулювання спору.

88. Крім цього, в указаному вище іноземному арбітражному рішенні від 14 січня 2015 року зазначено про те, що відповідно до початкової Ліцензійної Угоди 1994 року (ст. ІХ, п. 4) було передбачено, що якщо будь-які ставки податків будуть змінені або будуть запроваджені нові податки, внаслідок чого буде присутній негативний вплив на економічну вигоду, яку отримує СП «Полтавська газонафтова компанія» або ДжейКейІкс відповідно до згаданої Угоди 1994 року, до самої Угоди будуть внесені зміни «таким чином аби практично усунути такий негативний економічний ефект».

89. З урахуванням наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок ВРП і її Першої Дисциплінарної палати про те, що аргументи Міністерства юстиції України, які, зокрема, стосувалися невідповідності арбітражного процесу угоді сторін, недотримання строків мирного врегулювання спору, суперечності міжнародного арбітражного рішення публічному порядку України, неналежного повідомлення держави, яку представляє Міністерство юстиції України, про призначення арбітра та інші наведені вище аргументи, мали суттєве значення при розгляді клопотання заявників.

90. Однак, як убачається з матеріалів справи, суддя ОСОБА_1 у своїй ухвалі від 08 червня 2015 року не навела або лише формально вказала на відхилення цих аргументів без будь-якого аналізу та посилання на норми національних або міжнародних нормативно-правових актів.

91. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновки ВРП стосовно допущених суддею ОСОБА_1 порушень під час розгляду справи № 757/5777/15 щодо надання дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення.

92. Велика Палата Верховного Суду також установила що в подальшому Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 02 листопада 2016 року, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції у справі № 757/5777/15-ц, акцентував увагу судів попередніх інстанцій на потребі надання належної оцінки зазначеним доводам Міністерства юстиції України, що в кінцевому підсумку мало наслідком ухвалення судового рішення про відмову в наданні дозволу на примусове виконання іноземного арбітражного рішення в цій справі.

93. Наведені у скарзі доводи судді ОСОБА_1 з приводу того, що в ухвалі від 08 червня 2015 року вона виклала всі установлені обставини, надала юридичну оцінку аргументам сторін та наявним доказам, зазначила мотиви відхилення доводів Міністерства юстиції України, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами дисциплінарного провадження.

94. Також у своїй скарзі суддя ОСОБА_1 зазначає, що ВРП і її дисциплінарний орган фактично надали оцінку законності цього судового рішення, перебравши на себе повноваження судів вищих інстанцій.

95. Велика Палата Верховного Суду ці доводи скаржника відхиляє з огляду на таке.

96. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

97. Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного умислу або грубої необережності (пункт 66 Рекомендації від 17 листопада 2010 року CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки). А згідно з пунктом 69 цієї Рекомендації дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов`язки ефективно та належним чином.

98. Крім того, Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія) і Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи вважають, що дія чи бездіяльність судді можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо вони вчинені умисно або з грубою необережністю (пункт 19 Спільного висновку щодо проекту Закону «Про дисциплінарну відповідальність суддів Республіки Молдова»), а дисциплінарне провадження, як правило, має порушуватися в разі грубої і неприпустимої професійної поведінки судді (пункт 35 цього Спільного висновку).

99. Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

100. Таким чином, орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов`язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності та оцінити наслідки саме цих дій.

101. Як убачається зі змісту оспорюваного в цій справі рішення, ВРП і її дисциплінарним органом було надано оцінку діям судді ОСОБА_1 в контексті з`ясування обставин вчинення нею дисциплінарного проступку, який стосується незазначення в судовому рішенні мотивів відхилення аргументів сторони щодо суті спору.

102. Водночас ВРП і її Перша Дисциплінарна палата не робили висновків з приводу законності ухваленого судового рішення та не висловлювали позиції про те, яким мав бути результат вирішення відповідного питання.

103. Надаючи оцінку висновкам ВРП і її Першої Дисциплінарної палати про допущені суддею ОСОБА_1 порушення під час розгляду справи № 757/2771/16-к, а також доводам скаржниці щодо їх необґрунтованості, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

104. У дисциплінарному провадженні встановлено, що 25 січня 2016 року слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 у справі № 757/2771/16-к задовольнила клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах ГСУ НП України старшого лейтенанта поліції Абакумова О. Ю., поновила в кримінальному провадженні № 32014220000000147 від 22 липня 2014 року строки подання слідчим клопотання про арешт тимчасово вилученого майна під час проведення обшуку 15 січня 2016 року в нежитлових приміщеннях магазинів «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованих за зазначеною в ухвалі адресою; наклала арешт на тимчасово вилучене під час проведення обшуку 15 січня 2016 року майно в нежитлових приміщеннях магазинів «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованих за вказаною в ухвалі адресою, відповідно до протоколу обшуку та додатків до нього.

105. За частиною першою статті 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

106. Згідно із частинами першою та другою статті 172 КПК клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів із дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

107. Клопотання може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна, якщо його подано про арешт майна, яке не було тимчасово вилучено.

108. З матеріалів дисциплінарного провадження убачається, що суддя ОСОБА_1 ухвалою від 25 січня 2016 року наклала арешт на тимчасово вилучене під час обшуку майно, не з`ясувавши при цьому особу власника цього майна та, відповідно, не повідомивши його про розгляд цього питання, внаслідок чого останній був позбавлений можливості реалізувати передбачені КПК процесуальні права учасника справи.

109. Крім цього, дисциплінарний орган ВРП звернув увагу на те, що у протоколі обшуку від 15 січня 2016 року міститься інформація про те, що від адвокатів надійшли зауваження на трьох аркушах. Проте ці зауваження у додатку до протоколу обшуку долучено не було. З урахуванням положень статей 104, 105 КПК протокол обшуку, доданий до клопотання, був неповним, оскільки не містив додатків, які пояснюють його зміст, - зауважень до протоколу на трьох аркушах. Вказані обставини слідчий суддя ОСОБА_1 залишила поза увагою.

110. За висновком дисциплінарного органу ВРП, з яким погодилася ВРП, всупереч вимогам статті 372 КПК, якою встановлено вимоги до змісту ухвали, суддя ОСОБА_1 не мотивувала: яким чином постановлення ухвали пов`язане із досягненням мети арешту майна, зокрема, забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації; не вказано, на підставі чого дійшла висновку, що таке майно є майном, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді, а якщо накладено арешт на майно третіх осіб - то чим підтверджується, що відомості щодо третьої особи були встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.

111. Зі змісту скарги судді ОСОБА_1 убачається, що вона визнає допущення нею порушень в тій частині, що вона, будучи слідчим суддею у вказаній справі, була зобов`язана домогтися надання згаданих заперечень, зобов`язати слідчого надати відомості щодо власника майна або відомості про особу, у якої вказане майно було вилучено, однак цього не зробила.

112. Між тим, як з`ясувала Перша Дисциплінарна палата ВРП, у зв`язку з арештом на підставі ухвали судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 25 січня 2016 року належного ФОП ОСОБА_4 майна, яке було вилучене під час обшуку, вартістю понад 13,5 млн грн, він не міг здійснювати, як у подальшому встановлено, правомірну господарську діяльність та розпоряджатися цим майном у цілях такої діяльності.

113. Відповідно до частин першої, четвертої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

114. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

115. Отже, видається небезпідставним твердження ВРП про те, що вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна у спосіб, що може призвести до надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, а тим більше встановлення такого обмеження неправомірно, не відповідає приписам статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

116. За наведених обставин Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок ВРП з приводу допущених суддею ОСОБА_1 порушень під час розгляду нею клопотання слідчого про арешт тимчасово вилученого майна у справі № 757/2771/16-к.

117. При цьому ВРП, не погодившись з твердженням її дисциплінарного органу про умисність допущення суддею ОСОБА_1 цих порушень, обґрунтовано зауважила, що доказів на підтвердження умислу в діях судді матеріали справи не містять, що свідчить про вчинення їх внаслідок недбалості.

118. Суддя ОСОБА_1 у своїй скарзі зазначила, що в цьому випадку ВРП і її дисциплінарний орган також вдалися до аналізу змісту ухваленого нею судового рішення.

119. Однак Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП і її Перша Дисциплінарна палата не ревізували постановленої суддею ОСОБА_1 ухвали від 25 січня 2016 року, не надавали оцінки доказам та висновкам судді. Водночас в основу мотивів щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності покладена не оцінка законності судового рішення, а обґрунтування того, в чому виражено допущення скаржницею порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, а також порушення прав людини і основоположних свобод під час вирішення питання про арешт вилученого в ході обшуку майна.

120. Зокрема, такі порушення дістали вияв у тому, що, вирішуючи це питання, слідчим суддею не з`ясовано особу власника майна, не повідомлено про його розгляд, і це спричинило обмеження цієї особи користуватися належним їй майном та неможливість здійснювати законну господарську діяльність.

121. Посилання скаржниці на те, що ФОП ОСОБА_4 використав право на апеляційне оскарження постановленої нею ухвали від 25 січня 2016 року, внаслідок чого це судове рішення було скасоване, тому немає підстав стверджувати про порушення процесуальних прав учасника судового процесу, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки вирішення ВРП питання щодо наявності або відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, у тому числі оцінка наслідків його дій, не може ставитися у залежність від того, чи було оскаржено ухвалене ним рішення, а також результатів перегляду такого рішення судами вищих інстанцій, оскільки саме собою залишення без змін судового рішення або його скасування не є доказом належного або неналежного виконання суддею своїх професійних обов`язків у контексті вирішення питання про дисциплінарну відповідальність, хоч це й може бути враховано дисциплінарним органом.

122. За правилами частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і частини п`ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

123. Матеріалами справи підтверджується, що ВРП, змінюючи застосований її дисциплінарним органом вид дисциплінарної відповідальності, урахувала позитивну характеристику судді ОСОБА_1 , характер допущених нею проступків, їхні наслідки, ступінь її вини, той факт, що раніше суддя до дисциплінарної відповідальності не притягувалась, та дійшла висновку, що пропорційним та достатнім у цьому випадку буде застосування до судді дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме подання про тимчасове, на шість місяців, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

124. Отже, обираючи вид дисциплінарного стягнення, ВРП урахувала принцип пропорційності та навела обґрунтування щодо його співмірності вчиненому.

125. У своїй скарзі суддя ОСОБА_1 звернула увагу на те, що 23 квітня 2018 року вона подала заяву про відставку. З 19 жовтня 2018 року її було відсторонено від здійснення правосуддя та у зв`язку із цим позбавлено права на доплати. Таким чином, ВРП, приймаючи 04 червня 2019 року оспорюване рішення і застосовуючи до неї зазначений вище вид стягнення, не врахувала того, що суддя ОСОБА_1 на той час вже більше шести місяців була відсторонена від здійснення правосуддя та позбавлена отримання доплат, подала заяву про відставку, а отже, не мала наміру продовжувати здійснення правосуддя. Незважаючи на те, що 11 червня 2019 року ВРП прийняла рішення про звільнення судді ОСОБА_1 у відставку, скаржниця стверджує, що спірне рішення все ж порушує її права.

126. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

127. Матеріалами справи підтверджується, що 25 квітня 2018 року до ВРП надійшла заява ОСОБА_1 від 23 квітня 2018 року про звільнення з посади судді Печерського районного суду міста Києва у відставку.

128. Проте рішенням ВРП від 24 травня 2018 року № 1525/0/15-18 розгляд цієї заяви було зупинено з огляду на наявність відкритої дисциплінарної справи.

129. Зазначене рішення ВРП може бути предметом окремої судової перевірки, втім наразі Велика Палата Верховного Суду не має повноважень надавати йому оцінку з урахуванням передбачених КАС правил інстанційності, а також того, що це рішення не є предметом спору.

130. Із цих підстав доводи скаржниці про протиправність зупинення ВРП розгляду її заяви про звільнення у відставку не можуть бути взяті до уваги.

131. Згідно із частиною першою статті 62 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» суддю може бути тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя за рішенням ВРП: 1) у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності; 2) при проведенні кваліфікаційного оцінювання; 3) в порядку застосування дисциплінарного стягнення.

132. Відповідно до частини першої статті 68 цього ж Закону тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя в порядку дисциплінарної відповідальності здійснюється ВРП на підставі рішення Дисциплінарної палати про застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.

133. Однак, відсторонення судді від здійснення правосуддя за рішенням ВРП на підставі зазначених норм слід відмежовувати від випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», за якою з дня ухвалення Дисциплінарною палатою рішення про застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади суддя автоматично відстороняється від здійснення правосуддя до ухвалення ВРП рішення про його звільнення з посади або скасування рішення Дисциплінарної палати.

134. У справі, яка розглядається відсторонення судді ОСОБА_1 від здійснення правосуддя стало наслідком ухвалення Першою Дисциплінарною палатою ВРП рішення від 19 жовтня 2018 року № 3168/1дп/15-18 відповідно до якого до судді було застосоване дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді.

135. Таке відсторонення здійснюється автоматично в силу імперативних приписів Закону і не є самостійним видом дисциплінарної відповідальності.

136. За цих обставин посилання скаржниці на те, що на час прийняття ВРП оспрюваного рішення вона вже більше шести місяців була відсторонена від здійснення правосуддя, не заслуговують на увагу з огляду на наведене.

137. Окремої уваги заслуговує та обставина, що застосоване оскаржуваним рішенням ВРП від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19 дисциплінарне стягнення до судді ОСОБА_1 застосовано не було.

138. Так, у справі встановлено, що 11 червня 2019 року ВРП ухвалила рішення № 1599/0/15-19 ВРП, яким звільнила суддю ОСОБА_1 з посади судді Печерського районного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.

139. Із цієї підстави ухвалою від 23 липня 2019 року № 1930/0/15-19 ВРП залишила без розгляду подання її Першої Дисциплінарної палати про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення, передбаченого рішенням ВРП від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19.

140. Таким чином, надавши оцінку всім основним доводам та мотивам, якими ОСОБА_1 обґрунтувала вимоги своєї скарги на спірне рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вони не спростовують обґрунтованості висновків ВРП.

Висновки за результатами розгляду скарги

141. Оцінивши в сукупності отримані докази, беручи до уваги аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРП, приймаючи оскаржуване рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про Вищу раду правосуддя». В оспорюваному рішенні належним чином обґрунтовано висновок щодо наявності в діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», як визначену законом підставу притягнення цієї судді до дисциплінарної відповідальності, а також пропорційності застосованого дисциплінарного стягнення, водночас доводи скаржника цих висновків не спростовують.

142. Передбачені статтею 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» підстави для скасування рішення ВРП наразі відсутні. Робота ВРП не характеризувалася недоліками, які б могли поставити під сумнів принципи незалежності та неупередженості, як це було встановлено ЄСПЛ у рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» і «Куликов та інші проти України». Водночас подальший перегляд справи Великою Палатою Верхового Суду з урахуванням усіх ключових аргументів ОСОБА_1 гарантує відсутність впливу будь-яких недоліків на результат дисциплінарного провадження.

143. З огляду на встановлені обставини Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування її рішення.

Керуючись статтями 266, 341, 344, 355, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 04 червня 2019 року № 1525/0/15-19 «Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 19 жовтня 2018 року № 3168/1дп/15-18 про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач В. С. КнязєвСудді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова Н. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук В. В. Пророк Ю. Л. Власов Л. І. Рогач М. І. Гриців О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков О. Г. Яновська О. Р. Кібенко

Історія справи

Юридические оговорки

О проекте

Партнёры